Федерация альпинизма и скалолазания Украины

Информация


Українські альпіністи

У спортивну славу альпінізму внесли свій вклад жінки-альпіністки, майстри спорту, чемпіони та призери України, які здійснювали  технічно-складні схождення, у тому числі першосходжування: Р.Горлаєва - г.Маріуполь (керівник жіночої групи на в. Двойняшка 5А к.с. у 1972 р.), А.Клокова - г. Київ (учасниця траверса Ушби у 1973 р. у жіночий команді СРСР), Л.Олійник та Г.Свентицька - Харків, Л.Бойко - Одеса, А.Галайдюк, С.Недосекова, Г.Цвєткова та інші – Київ. Жінки – “снежные барсы”: В.Семенюк – Одеса, Н.Коробова – Київ, харківянки С.Бугай та Т.Єна (піднялась на восьмитисячник Дхаулагірі у 1994 р). Е.Насонова – Алушта, повторила двічи норматив сніжного барсу, на декілька семитисячників піднімалась по 3-4 рази.

У спортивну славу альпінізму внесли свій вклад жінки-альпіністки, майстри спорту, чемпіони та призери України, які здійснювали  технічно-складні схождення, у тому числі першосходжування: Р.Горлаєва - г.Маріуполь (керівник жіночої групи на в. Двойняшка 5А к.с. у 1972 р.), А.Клокова - г. Київ (учасниця траверса Ушби у 1973 р. у жіночий команді СРСР), Л.Олійник та Г.Свентицька - Харків, Л.Бойко - Одеса, А.Галайдюк, С.Недосекова, Г.Цвєткова та інші – Київ. Жінки – “снежные барсы”: В.Семенюк – Одеса, Н.Коробова – Київ, харківянки С.Бугай та Т.Єна (піднялась на восьмитисячник Дхаулагірі у 1994 р). Е.Насонова – Алушта, повторила двічи норматив сніжного барсу, на декілька семитисячників піднімалась по 3-4 рази.

Українські альпіністи працювали у висотному міжнародному таборі на Памірі гідами-висотниками, супроводжували групи іноземні і союзні на піки Комунізму, Леніна, Корженевської, надавали допомогу та врятовували постраждалих у горах (Г.Чуб та інші).

Рівень підготовки українських альпіністів завжди був високий. 58 альпіністів нагороджено знаком “Снежный барс” за сходження на усі сімитисячники на території СРСР (п.Комунізму, п.Перемоги. п.Леніна, п.Е.Корженевської). Серед них були альпіністи з різних міст: Б.Сівцов (Донецьк), О.Зайдлер (Дніпропетровськ), В.Дубінін (Київ), В.Свіріденко (Одеса),  Є.Кондаков (Суми), В.Бахтігозін (Харків) та інші.

Звання “Заслужений тренер СРСР” по альпінізму присвоюється М.Борушко (Харків, 1964), Г.Польовому (Київ, 1984) Б.Сівцову (Донецьк, 1985), А.Спесівцеву (Харків, 1990 ).

Звання “Заслужений тренер УРСР” по альпінізму присвоюється В.Моногарову (Київ, 1962), В.Овчарову (Київ, 1964), К.Барову (Харків, 1970), Б.Сівцову (Донецьк, 1970), О.Зайдлеру (Дніпропетровськ, 1978), А.Спесівцеву (Харків, 1974), Ю.Мацевітому (Харків, 1975), В.Ковтуну (Київ, 1981), С.Бершову (Харків, 1981), В.Свіріденку (Одеса, 1983) та М.Горбенку (Одеса, 1989).

Знаком “Почесний майстер спорту СРСР” (який присвоювався з 1963 по 1968 рр.) нагороджені: Г.Свентицька (Харків,1964), В.Моногаров (Київ, 1964), В.Лівшиць (Одеса, 1966), В.Козявкін (Харків, 1967) та Г.Польовий (Київ, 1968).

Звання “Заслужений майстер спорту СРСР” присвоюється М.Погребецькому (Київ, 1939), А.Зюзіну (Дніпропетровськ, 1947), В.Моногарову (Київ, 1967), С.Бершову (Харків, 1982), А.Москальцову (Харків, 1982), М.Туркевичу (Харків, 1982), В.Пастуху (Харків, 1989), М.Горбенку (Одеса, 1990).

Першими українськими альпіністами, яким присвоюється звання “Майстер спорту міжнародного класу”, стають В.Моногаров (1969, Київ), В.Гончаров (1969, Ялта), Н.Мащенко (1969, Київ), Виктор Грищенко (1984, Київ), В.Бойко (1986, Нікополь).

Досягнення у спортивному альпінізмі базувалося на розвитку масового альпінізму, на учбовому альпінізмі (системі залучення та підготовки молоді, а також підготовки інструкторів альпінізму). Методика і практика навчання основам альпінізму та вдосконаленню майстерності в СРСР була найкращою у світі. Навчання  велося в основному через альпіністські табори (з початку 80-х років - бази), розташовані в гірській місцевості, та через учбово-методичні збори в горах і альпініади. Матеріально-фінансові потреби забезпечувалися здебільшого за рахунок профспілок (спортивних товариств профспілок), а також місцевих комітетів фізкультури і спорту. Українські інструкторські кадри готувалися як на загальносоюзному рівні (українська школа інструкторів альпінізму в ущ. Адил-су (Кавказ) у 1951 році перетворилася на загальносоюзну школу) та школах на місцевому рівні, які періодично створювалися там, де була достатня кількість висококваліфікованих інструкторів альпінізму (Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса та інші міста).

Розвиток масового альпінізму був би не можливий без ентузіастів-організаторів секцій альпінізму в областях, містах, вузах, на підприємствах, установах. Серед них, у Києві – В.Рожко, В.Овчаров, А.Глуховцев та інші; у Харкові – В.Барков, М.Борушко, К.Баров та інші; у Дніпропетровську – А.Зюзін, І.Кацнельсон, О.Зайдлер та інші; у Донецьку – П.Якуц, Б.Сівцов, М.Туркевич та інші; в Одесі – А.Блещунов, В.Лівшиц, Б.Брітанов, В.Симоненко, М.Горбенко та інші; в Ужгороді – Л.Кенсицький, у Львові - Г.Крушель, Г.Шалаєв, Р.Струк та інші; у Луганську – З.Ляпін, Л.Кругліков, М.Загірняк та інші; в Івано-Франківську – Я.Курус та інші.

Прийнята система підготовки та робота ентузіастів-активістів сприяла якісному і кількісному розвитку альпінізму. Кількість альпіністів в Україні у 1985 році досягла 10000 осіб, але за період перебудови цей показник трохи зменшився.

З 1991 року у зв’язку з розпадом СРСР альпіністська спільнота України стала самостійною, у тому числі, в організаційному плані. Система організації альпіністського руху до 1958 року складала кілька рівнів: секції альпінізму низових колективів, міські (обласні) секції альпінізму, Українська секція альпінізму, а також республіканські секції альпінізму спортивних товариств профспілок та відомств. У 1958 році, структура в цілому збереглася, але міські і українська секції були перейменовані у Федерації альпінізму. Від створення Української секції (1937) й до 1954 року Головою секції був М.Погребецький. Його спочатку замінює активіст секції В. Мішура (1955-1956), потім учень М.Погребецького, професійний працівник спорту А.Сітніков (1956-1957). У 1958 році головою Федерації альпінізму УРСР обирається В.Моногаров (згодом ЗМС СРСР, ЗТ УРСР, доктор педагогічних наук, професор), який майже 30 років (1958-1987) очолював Федерацію. На початку 1988 року (12 лютого) на період 1988-1993 роки головою ФА обирається член-кореспондент АН УРСР, майстер спорту В.Шуміхін. У цей час намітився відрив ведучих спортсменів від загальної маси альпіністів. Економічні умови призводять до кількісного погіршення процесу підготовки кадрів, перестало вистачати тренерів та інструкторів. Виникає необхідність змін, корегування роботи. Ставляться задачі по збільшенню кількості клубів як осередків розвитку альпінізму, у тому числі і професійному, по розвитку системи юридично самостійних клубів, міських та обласних федерацій. У 1989 році (15 квітня) наказом Держкомспорту республіки затверджується єдина Федерація альпінізму та скелелазіння України. Розробляється новий устав Федерації. У 1991 році завершується формування нової структури Федерації. Її основою стають юридично самостійні колективні члени (суб’єкти) Федерації, які  об’єднують місцеві низові  осередки і окремих осіб (індивідуальних членів), а самі об’єднуються у Федерацію, структура якої така. Вищий керівний орган Федерації – конференція суб’єктів Федерації. Вона вибирає (на 4 роки) президента, президію голів комітетів з альпінізму, скелелазіння і ревізійної комісії. Президія затверджує склад комітетів і ревізійної комісії, голів комісій: спортивно-технічної, у справах молоді, з підготовки кадрів, медичної, з пропаганди альпінізму та скелелазіння, методичну раду, голів підкомітетів, колегій суддів та тренерські ради комітетів, формує виконком Федерації як робочий орган, який веде організаційну роботу по виконанню усіх рішень конференцій, Президії і по розвитку альпінізму в Україні. Виконком формує та затверджує склади комісій, підкомітетів, колегії суддів, тренерських рад та редакційної колегії інформаційного бюлетеня. Президія повинна проводити засідання не менше 2 разів на рік, а Виконком – 1 разу на 2 місяці. Така організаційна структура дозволила керівним органом Федерації достатньо ефективно виконувати свої функції по координації, корегуванню і контролю дій суб’єктів Федерації, по плануванню та реалізації проведенню альпіністських заходів, по розробці нормативних і методичних документів та інше. Діяльність Федерації та її суб’єктів утримують до початку 1993 року спад чисельності членів Федерації, зумовлений політичними та економічними змінами. Цьому також сприяє 1-а українська Гімалайська експедиція на Манаслу (8162 м, Гімалаї, Непал) у 1991 році (керівник В.Шуміхін) та прийняття Федерації (1992) першою серед країн СНД повноправним членом Міжнародного союзу альпіністських асоціацій (UIAA) і отримання права безпосередньої участі у міжнародних заходах. Але на шляху підтримки масовості в альпінізмі встають перепони – він лишився своїх баз (усі гори, крім Карпат і Криму, знову за кордоном України), на проведення заходів потрібні великі кошти, а їх бракує. Кількість змагань, що вимагає високої майстерності, різко впала, залишився тільки чемпіонат України.

У 1993 році (16 жовтня) президентом Федерації стає майстер спорту І.Хариняк. На протязі 1993-1995 років він веде в основному організаційну роботу по упорядкуванню взаємозв’язків керівної ланки з суб’єктами Федерації шляхом створення нормативної і документальної бази, налагодження обліку та статистики. На основі проектів положень та нормативів, розроблених головою спортивно-технічної комісії О.Фоміним, створюються Правила горосходжень, Положення по класифікації маршрутів, Положення про інструкторів альпінізму, інші положення, розрядні вимоги по сходженням та класифікаційна таблиця маршрутів у Кримських горах (на базі матеріалів А.Бринзи та інших) та у Карпатах (на базі матеріалів гірського клубу “Екстрем”, м.Львів) та інші. Створюється також програма дій на перехідний період.

Розробляється Положення стосовно почесного члена Федерації (1994, 11 січня). У 1995 році цього звання удостоєні Г.Польовий, В.Моногаров, В.Овчаров, В.Шуміхін, О.Фомін, а у 2000 році – В.Симоненко.

В цьому ж році (1995, червень) UIAA входить до Міжнародного олімпійського комітету – альпінізм та скелелазіння одержують можливість стати олімпійськими видами спорту.

На початок 1995 року чисельність членів федерації України складає 875 осіб. Після 1995 року федерацію очолює В.Шуміхін (1996, 3 лютого – 1998), а з кінця 1998 (з 4 листопада) – В.Симоненко.

У цей період альпінізм все більше стає клубним спортом, але приплив молоді надто малий. Тільки в Одесі (В.Симоненко, М.Горбенко та інші) альпіністський клуб зумів створити свою матеріальну базу, є спортсмени усіх рангів: досвідчені майстри – висотних та технічно складних сходжень, молодь масових розрядів. Але і в інших колективах йде робота.

Зусиллями ентузіастів-дніпропетровчан під керівництвом О.Зайдлера щорічно проводяться альпіністські збори на Кавказі за участю молоді з різних міст. У Сумах працює дитячо-юнацький клуб альпіністів (директор В.Паненко), який разом з Федерацією альпінізму м.Суми (Ф.Мітюхін) кожний рік готує на Кавказі альпіністів-розрядників.

Поступово формуються реґіональні федерації альпінізму та скелелазіння. Це дає змогу ФАіС України у 1996 році отримати статус Національної федерації. Наказом міністерства з фізичної культури і спорту України О.Зайдлер (Дніпропетровськ) та П.Білошицький (Київ) стають членами комісії UIAA (молодіжної і медичної).

З обранням президентом  федерації В.Симоненка – видатного політичного та державного діяча, майстра спорту з альпінізму (згодом заслуженого тренера України) – значно зросла упорядкованість і організованість діяльності Федерації. Зросли спортивні досягнення та консолідація діяльності суб’єктів Федерації. Цьому сприяли активісти, члени Президії, Виконкому, керівники і альпіністський актив суб’єктів Федерації (В.Шуміхін, П.Славинський, Г.Чуб, Л.Герасимова, О.Фомін, О.Зайдлер, А.Верба, В.Овчаров, А.Ситніков, А.Клокова, М.Горбенко, Ф.Мітюхін, В.Паненко, С.Бершов, В.Сухарев, М.Загірняк, Г.Польовий, В.Леонтьєв, О.Холопцев, І.Кавер та інші). Почав випускатися інформаційний бюлетень “Альпинизм и скалолазание в Украине”.

За десятиріччя незалежності України, незважаючи на тяжкі економічні умови, в українському альпінізмі продовжувалась напружена робота з підготовки кадрів інструкторів, суддів з альпінізму, по організації проведення масових заходів, по забезпеченню спортивних досягнень. Проведення Федерацією у 2000 році першої за роки незалежності великомасштабної “Альпініади-2000” (Кавказ) із завданням організації повноцінної учбово-спортивної роботи та підготовки альпіністів масових розрядів сприяло пропаганді альпінізму та надії альпіністського загалу на підвищення масовості. Захід охопив три райони Кавказу і координувався представниками Федерації О.Зайдлером (Безенгі), В.Леонтьєвим (Приельбрусся) та М.Загірняком (Домбай). У ньому прийняли участь 307 альпіністів з 12 суб’єктів ФАіС України.

Підвищується авторитет українського альпінізму на міжнародному рівні. Під егідою ФАіС України у Криму з жовтня по травень почали функціонувати постійно діючі альпіністські збори ФАіС м.Севастополя (А.Холопцев). Останні роки у Криму проводяться міжнародні зустрічі молодих горосходжувачів “Кримський Скельний Фестиваль” у рамках програми молодіжної комісії UIAA.

Високий спортивний рівень українські горосходжувачі демонструють як в окремих сходженнях в Україні (Крим, Малі гори) і за кордоном (Кавказ, Паміро-Алай, Альпи, гори Аляски, Японії, Африки, Чилі та інші), так і у чемпіонатах України та українських гімалайських експедиціях.

Чемпіонати України з альпінізму у великих горах (Кавказ, Памір та ін.) започатковані у 1957 році. Першими чемпіонами стали В.Кононенко, Б.Субартович, Н.Луцик, А.Наумов (Кавказ, техн. клас, Чатин по півн. стіні, Кавказ, ДСТ “Авангард”, Київ), В.Овчаров В.Моногаров (траверс масиву Аксаут, Кавказ, ДСТ “Авангард”).

Чемпіонати України з альпінізму у Криму (малі гори) започатковані у 1971році по ініциативі Г.Польового. Першими чемпіонами стали А.Ларіонов, О.Гриппа, В.Волинський (усі Сімферополь), В. Гончаров (Ялта) і В.Моногаров (Крим, Ай-Петрі Східна, 1100 м, по контрфорсу південної стіни). Початок прокладення альпіністских маршрутів у Кримських горах прийнято вважати 60-ті роки ХХ століття. Одними з перших почали здійснювати сходження у Криму В.Гончаров та В.Павлатос з Ялти, О.Гриппа та А.Ларіонов з Симферополя та інші. Поступово рік за роком були пройдені красиві і складні маршрути по стінам гір Айя, Кушкая, Ай-Петрі, Замок, Кастропольска стіна, Морчека, Шан-кая, Челебі та інші. У альпіністське освоєння гір Криму внесли вклад Вік. Грищенко, Вал. Грищенко, А.Верба, В.Бодник, В.Самодєд, В.Форостян, Ю.Лішаєв, А.Геніуш, В.Круглов, А.Ляшенко та інші.

Правилами змагань з альпінізму передбачено проведення змагань у 7-ми класах: малі гори (висота до 2500 м), скельний клас (2501-4500 м), технічний (4501-6500 м), висотний (вище 6501 м), траверси, зимовий та льодовий (у трьох останніх висота обумовлюється в Положенні про змагання), та 3-х групах:  1) офіційні міжнародні змагання, чемпіонати і Кубок України; 2) Кубок Федерації та змагання по плану Держкомспорткомітету; 3) кваліфікаційні змагання, в тому числі і колективів фізкультури.

Першими чемпіонами незалежної України (1992 рік) стали: А.Хромов, І.Бабенчук, С.Федірко, М.Дудик (скельний клас, Львів), І.Свергун, С.Бершов, А.Танец, Ю.Стрельніков, В.Сасько (технічний клас, Харків), М.Горбенко, Ю.Завершинський, В.Альперін, А.Власенко, В.Бойко, В.Бодилев, В.Терзиул (висотний клас, Одеса).

У 2000 році вперше чемпіонат України був проведений в Шамоні (Альпи) (Головний суддя П.Славинський, головний секретар Л.Герасимова). У скельному класі змагалися 8 команд. Чемпіонами стали М.Могила і В.Ніколаєв (а/к “Одеса”, м.Одеса), призерами В.Пестріков і І.Савельєв (Дніпропетровськ) та М.Горюнов і Ю.Стрельніков (Київ).

У технічному класі (Кавказ) перемогла команда а/к “Одеса” (В.Альперін, А.Геніуш, М.Євчев, В.Кривошеєв), у класі малих гір (Крим) – команда м.Севастополя (А.Шелхаков і В.Попов), у Кубку Федерації – команда а/к “Одеса” (А.Лавриненко, П.Маркевич).

Значні досягнення українські альпіністи мають при проведенні експедицій у Гімалаї та Каракорум. За роки незалежності проведенно 10 експедицій (6 – Одеса, 3 – Держкомспорт України, 1 – Харків). Наші альпіністи також приймали участь у 6-ти міжнародних експедиціях, 28 наших горосходжувачів побували на вершинах висотою більше 8000 м. Українські альпіністи побували на всіх найвищих вершинах світу. А В.Терзиул піднявся на 14 восьмитисячників без кисневого апарату, С.Бершов – на шість. Пройдені складні маршрути на Пуморі (7161 м) і Ама-Даблам (6856 м) у Непалі, шіститисячник Мак-Кінлі (Аляска) та інші.

В ряду цих високогірних досягнень виділяється успішне сходження на вершину світу Еверест Першої Української національної експедиції “Еверест-99” під керівництвом В.Симоненка, старший тренер М.Горбенко (1999 рік).Троє членів збірної команди досягли вершини без кисневих апаратів: В.Терзиул, В.Копитко, В.Горбач. Нелегко далося це досягнення. Ще й досі невідома доля досвідченого альпініста В.Копитка, сліди якого загубилися на Евересті. Досягнення експедиції було відмічено урядовими нагородами та присвоєнням високих спортивних звань усім учасникам заходу. Організатору і керівнику експедиції В.Симоненку присвоєно почесне звання “Заслужений тренер України з альпінізму”.

Крім участі у офіційних змаганнях та експедиціях групи альпіністів реґіональних Федерацій і альпклубів здійснювали окремі сходження майже в усіх гірських системах і районах світу, демонструючи високий рівень майстерності українських альпіністів.

Сучасний альпінізм по суті не відрізняється від альпінізму початкового періоду його розвитку, але якісно він значно складніший. Сучасні страхувальне, допоміжне та бівуачне спорядження, екіпіровка, система фізичної, технічної та тактичної підготовки, тактична грамотність, їжа та медикаментозні засоби дозволяють долати скельні та льодові вертикальні та нависаючі стіни, складні снігові та комбіновані маршрути, підніматися без кисню на майже 9-ти кілометрову висоту та знаходитися на ній декілька діб.

Великі довготривалі навантаження у високогір’ї в умовах кисневого голоду потребують глибоких наукових досліджень з наступними практичними рекомендаціями, які можна використовувати в похідних умовах. Тут ще багато роботи.

Досягнення альпіністів України за останні роки, організуючою і направляючою силою яких є ФАіС України на чолі з В.Симоненком, сприяють розвитку альпінізму на Україні. Зараз Федерація об’єднує 35 суб’єктів, розташованих майже в усіх реґіонах України. Ведеться організаційна робота по створенню бази у Криму, по налагодженню інформаційної системи, по підготовці інструкторських кадрів та спортсменів високої кваліфікації, направлених на подальший ріст масовості альпіністського загалу та рішення проблемних спортивних альпіністських задач.

Добавлено: 01.11.2012